добровільний компромат

ну от я і магістр. і шість років навчання позаду.

більше навіть немає чого додати. не сумую, не жалкую, друзі мої не зникнуть, а більше мені нічого й не треба.

в мене вклали страшенно багато праці. невдячної праці. праці, яка ніколи не окупиться. спасибі тобі, моя Могилянка. ти незвичайна. ти незабутня.

я останнім часом щотижня іду в кіно. знаєте, ще трохи і закінчаться ті фільми, які я люблю і які давно вийшли у світ. от і задовольняюся тим, що випускається прямо зараз.

так от. раніше я вважала, що на великому екрані варто дивитися лише ті фільми, виробництво яких вимагає використання специфічних ефектів. спецефектів. особливо 3д. а для простого - ні. от не вартий великий екран і потужний звук тридцяти гривень.

але, виявляється, я помилялася. всяке кіно виглядає на порядок круче. знаєте, особливо коли ти сидиш у залі сам. або навпаки - чистий аншлаг. і всі гучно реагують. сміються, охають, зітхають із полегшенням, плескають. от напівпусті зали не люблю. повинна бути крайність. тоді повний кайф. головне - це правильно обрати. бо туфта - вона і на малому екрані туфта. а якщо ще й за то платити...

а знаєте, чому? бо ми здатні бачити, розуміти, усвідомлювати та аналізувати найкрупніше та найдрібніше з нашої матерії. інші галактики, атом. були б ми величиною з молекулу ДНК - не бачили б космосу. були б як зірки - не знали б, що таке електрон.

от приклад, хоча може й не ідельний. знаєте, є одна посудина, викоритовується у біології та хімії. скляна пластинка з циліндричними ямками. циліндрики ці 5*5 мм. налийте в неї води. переверніть. вода не вильється. там адгезія, повітря не заходить, короче, якісь закони. якби ми мали величину тіла миші, наші склянки були б такого розміру. уявіть собі склянку, з якої не виливається чай.

фізика для всіх одна. якби ми були, як слони, не змогли б користуватися цими пластинками.

не всі люди задоволені своїм зовнішнім виглядом. точніше, мало хто задоволений. майже ніхто не задоволений.

але в цієї невдоби є вирішення. виберіть спекотний день, випровадіть усіх зі свого помешкання, закрийтеся на ключ і цілий день ходіть голим. повністю. не виходьте з дому, присвятіть цей день собі. поваляйтеся досхочу на дивані, потанцюйте під гучну музику, вдаючи ексцентричного гітариста, зробіть енергійну зарядку перед дзеркалом. побільше дивіться на себе. ваше тіло не здасться вам уже таким неахті, як ви його вважали. ви почнете його цінувати.

звисають шматки жиру? все тіло вкрите псоріазом? криві ноги, сколіоз? волосся стирчить в усі сторони і відстовбурчені вуха? пофіг!!! ви прекрасні. не тягніться за ідеалом. головне - це здоровя. головне, щоб ваші недоліки не призвели до справді серйозних траблів. усе інше - забийте. у вас шикарне тіло. ви можете нормально функціонувати. у вас ідеальні внутрішні органи, руки, очі, вуха, ви можете ходити, говорити, працювати. ви при здоровому глузді. а що ще треба??

ми вважаємо себе крутими. нанотехнології, біологічна зброя, сонячні батареї, підводні човни. та навіть звичайний скотч. електронні ключі. не знаю, зубна паста. о так, суцільна крутізна.

та це омана. ми щось втратили. ми якось додумалися загубити те глобальне, важливе, просте і водночас величне. ми просто випустили її з рук. вона витекла крізь проміжки між пальцями. мудрість. та, якою володіли древні.

вони будували. вони лікували. вони творили. вони спостерігали, вивчали, описували. вони володіли якоюсь істиною, яка нам не відкриється уже ніколи. ніколи. вже надто пізно. ми загрузли в моніторах. ми нероби. ми привязуємося до шмоток, дисків із фотографіями, меблів, до карток на знижку. не дивимося на небо. вчимося 5 років, а не все життя. а скоро і мотивація вчитися зникне. в кожного є мабіла, в кожній мабілі є гугл. для чого паритися? два кліки, і відповідь на будь-яке питання готова. то можна гуляти і бухати не просихаючи.

мудрі - то не лише Атлантида, не лише Шамбала. то шумери, ацтеки, майя, древні словяни, єгиптяни, греки. там одні люди жили у розкоші за рахунок неможливості вільного і щасливого життя інших. зараз, із таким розвитком демократії в усьому світі ми можемо кричати бризкаючи слиною, що таке неприпустиме, що всі мають бути рівні, що конвенції, декларації, договори, шмоговори... однак оті, люди, яким не треба було працювати і які не мали інтернету щоб у ньому бєзвазвратна утануть, мали час. мали всі умови щоб займатися наукою, медициною, астрономією, архітектурою, мистецтвом.

а сьогоднішній випускник вузу вже може ненавидіти ту науку, але таки йде в аспірантуру, щоб мати можливість жити в гуртожику. і думає лише про зарплатню, про гроші, як би йому так прожити в Києві і не вертатися додому в село. його не можна ні в чому звинуватити, бо зараз усі рівні. але він ніколи нічого не досягне. бо не прагне, не хоче, йому та наука до лампочки. людина працює в офісі і за все життя може не зробити ну нічогісіньки корисного.

а тоді всі були корисні. працювали на полях, добували копалини голими руками, будували піраміди під палючим сонцем. помирали від нелюдських умов, каторжної праці. про демократію не може бути мови. однак вони забезпечували безтурботне життя іншим, робили можливим пошук мудрості.

і вона була знайдена. у кожної цивілізації своя. вона була. її нема. її безслідно втрачено.

не вір нікому крім своєї сестри.

чужі люди нічого для тебе не зроблять. приятелі, колеги, сусіди - це чудово, шикарно, але вони не сімя.

і батьки твої теж не вічні. тобі треба буде жити без них.

залишається вона. сестричка. чомусь зараз сльози на очах виступили, коли про неї думаю. вона найдорожча для мене людина. вона знає мене. вона завжди каже правду. вона не ідеальна. але вона моя. моя, і більше нічия в усьому світі. ми звязані одним ланцюгом до самої смерті. і в кожної буде своя родина і діти, але ми завжди належатимемо одна одній. будемо триматися разом.

бо в мене крім неї нікого нема. а в неї є тільки я.

вони показують нам ілюзію. те, чого нема. досконалий світ, зображення, яке сприймають очі, передають у свідомість і закріплюють там. омана, тривимірна краса, яку не можна взяти до рук. голограмами буде вщерть заповнений світ майбутнього, коли зникнуть рідкісні птахи, крупні красиві ссавці, тропічні рослини неймовірних розмірів і кольорів. коли світ позбавиться від бруду і хвороб. уявіть, яким він стане без цих речей. досконалим? коли поїзди триматимуться силовими полями, коли в усіх будуть ідеальні тіла, коли швидкості досягатимуть максимальних, коли голограми оточуватимуть нас постійно і стануть реальністю. обманом, у який ми з часом повіримо.

а що як це відбувається і зараз? як ви можете бути впевнені, що перед вами чорні букви на білому тлі? може навпаки? а те, що ви бачите у дзеркалі. за вікном. в обєктив фотоапарата. може це все ілюзія. гносеологія - це хрінь, у яку не варто влазити якщо тобі ще нема вісімдесяти. але все-таки. Декарт вважав здорове адекватне мислення гарантією існкування. але мислення може бути не наше. чуже. навязане. імплантоване. навколо - суцільна голограма. і ти нічого не можеш із цим зробити.

вони схожі на жуків. на опецькуватого песика. на печиво, на рюкзак для походу, на кавоварку. на що завгодно, тільки не автомобіль. вони нескінченно кумедні, безмежно легкі, вони просто смарт. нам важко з ними зжитися, ми не можемо отак просто на них перейти. ми звикли, що машина - це великий і важкезний шматок металу, який поки обійдеш булочку можна зїсти, який якщо-збиває-то-на-смерть, який займає половину ширини дороги біля хати і через те заважає всім жити. але це не про них. вони крихітні, економні, на них легко маневрувати, їх, приїхавши на роботу, можна покласти до внутрішньої кишені піджака і не займати місце на парковці.

сильна людина. от він сильний. от вона сильна.

це той, хто сам ростить двох дітей? хто на голому ентузіазмі тримає благодійний фонд? хто незважаючи на біль після травм займається фігурним катанням?

сила проявляється не у вчинках. цінність кожного результату вимірюється обсягом роботи. не талант, не здібності, не схильність. робота. тому якщо хтось народився з нервовими волокнами, виготовленими зі сталі, він зможе їхати на ковзанах із занімілими від болю колінами, тягти за обидві руки по дитині і плечем тримаючи телефон, доручати секретарці зібрати всіх потенційних інвесторів для фонду. а хтось інший покладає усі свої зусилля і час просто на те, щоб тримати своє житло в чистоті. і він уже слабкий?

а робота виконана однакова.

от ми говоримо про косметику. про лак для волосся, про блиск на губах, про стрілки, пудру, тоналку. а нафіга? це ж видно, що воно не природне ваше. чи не краще просто натуральне мило, адекватний шампунь, освіжаючий крем для обличчя, крапелька якісних парфумів. і все. охайність, помірність у тому, що ви нанесли на поверхню себе, показуючи всім не те, яка ти насправді, а просто фарбу. оце якесь дике бажання здаватися красивішою, ніж ти є. і брехня це все, що туш підкреслює природну красу ваших очей. та ніфіга вона не підкреслює. вона просто фар-бу-є.